Івачів Долішній

 

"Родимий краю,село родиме

Вас я витаю,місця любимі! З

елені ниви, ліси, могили,

Щасливі дні ті з вами уплили"

Ізидор Мидловський

Село Іванів Долішній (1945-1960рр. Нижній Івачів) Тернопільського району, розташоване на лівому березі річки Серет, яка пологою звивистою тихоплинною течією пролягла біля села. Перша письмова згадка про село Іванів Долішній датовано 1463 роком в урядовому листі князів Семена, Салтана і Василя Збаражських, які ділили "отчину свою" поміж себе. 3 викопних археологічних решток людського поселення, яка сягає доби мезоліту, скіфської доби, ранньослов’янської черняхівської культури та періоду УІ-УІІ ст. Поблизу села виявлено також залишки пізньо-палеолітичної стоянки.

Про часи татаро-монгольської навали на наші землі маємо легенди та перекази. Про Церковну Криницю, яка знаходилася на Бухтанці - на межі івачівських та плотицьких полів. Легенда розповідає, що джерело, яке там було, виникло на місці церкви, яку споганили татари. Церква пішла під землю. Кажуть, що на Великдень прикласти вухо до землі на Церковній Криниці, то чути церковні дзвони. За совітської влади це джерело розорали і закрили землею.

Ще існує переказ про стародавнє поселення Горохів по правому березі Серета, ближче до Івачова Горішнього. З одного переказу дізнаємося, що це поселення запалося і провалилося під землю, інший подає, що Горохів знищили татари.

Село Івачів Долішній багате на різноманітні події, так і на пам’ятники. За радянської влади всі пам’ятники, які були встановлені на території села, були знищені вивезені і потоплені в річці.

На сьогоднішній день завдяки односельчанам у селі відновлені і побудовані такі пам’ятники:

1.    Пам’ятник на честь 50-річчя скасування панщини.

2.    Пам’ятник - могили борцяіза волю і незалежність України.

3.    Пам’ятник на честь 500-річчя Запоріжського козацтва.

4.    Пам’ятник односельчанам - учасником ОУН - УПА.

5.    Пам’ятник односельчанам, які за гинули у війні 1941-1945роках

На початку XIX ст. село було безпросвітне, мало хто вмів читати, вчилися у дяка. Місцем товаристських зустрічей була корчма, яка належала Коритовську з с. Плотича. До поширення освіти на селі чимало спричинився отець Пилипчук, "парафіяльний сотрудник". При його зусиллях у 1877-1878 роках заснована читальня "Просвіти", що містилася в громадській канцелярії і мала бібліотеку. Головою "Просвіти" при Польщі був Йосип Горбатюк. У селі пам’ятають його, як дяка у церкві. При сільські "Просвіті" працювало багато гуртків. Гурток "Рідна школа", яким керував Дмитро Мачуляк, спрямував свою роботу на розвиток бібліотечної справи.

Для молоді при бібліотеці існував гурток "Дорост", де увага була спрямована на опганізаттію самоосвіти. Серед селян користувався популярністю гурток "Союз українок", яким керувала Євгенія Луковська. У ньому вчилися в'язати, шити, вчили кулінарії, ведення домашнього господарства і головним чином, як виховувати дітей.

Слід відзначити найактивніших односельчан, які мали високу національну свідомість і брали участь у різноманітних політичних акціях.

Серед них Василь Горбатюк - стрілець УПА, потім член ОУН, брав активну участь у вихованні молоді. Дочка Марія була зв’язковою УПА. Василя Горбатюка арештували і він загинув в Мурманських таборах смерті.

Націоналістичних поглядів були сім’ї Івана Більського, Григорія Братного, Іллі Панчишина, Івана Братного, Федора Горбатюка, Петра Тимочка, Івана Білоуса.

Трагічною сторінкою в історії села була колективізація. Вона почалася ще у 1940р., десь після жнив. В колгосп вступила третя частина села, а під колгосп забрали найкращі землі на Долішніх гонах. Хто не вступав до колгоспу, в нього відбирали землю і давали далеко від села на полях Стеблихи під лісом. У господарствах розбирали стодоли, забирали бляху, дерево, камінь під будівництво колгоспних приміщень.

Не кращим на нашій землі були і німецькі окупанти, які не з меншою жорстокістю поводилися з нашим народом. Після їх появи з села було вивезено багато молоді на рабську працю до Німеччини. Різні загарбники використовували наших людей як "гарматне м'ясо" для своїх інтересів. Ці люди втратили життя, здоров’я, покалічили свої долі. У страшній Другій світовій війні загинуло 32 наших односельчан.

З давніх-давен наше село тягнулося до знань, до культури, до духовності і тому протягом багатьох років велику роль відігравала церква. На дві церкви сіл Долішнього і Горішнього Івачовів був один парох. Старожили пам’ятають отців Паляницю, Ховалка.

Після Першої світової війни на парафії служив отець Бріль, який проводив патріотичне виховання, боровся проти полонізації населення.

А з початку 30-х років служив о. Микола Салій. Його пам’ятають, як віданного справі служіння Богові та людям священика. Після його смерті деякий час доїжджав на Службу Божу з Ігровиці о. Слободян, який служив до звільнення з тюрми о. Романа Дурбака. Священик Роман Дурбак був зятем о. Салія. Його праця припадає на період гоніння церкви більшовиками, закриття храму, що протривали понад 25 років. У той тяжкий час він проявив багато наполегливості і сміливості, щоб церква діяла, щоб людей утримати у вірі в Бога. Сам володів високими моральними якостями і їх прищеплював людям. Давав нелегально шлюби, хрестив дітей, ховав померлих. І залишив після себе гарний спомин парафіян. Отець Роман Дурбак був парохом з 1951-1985рр. Займався літературною діяльністю. Писав поезії, оповідання, робив переклади. Поезія Романа Дурбака глибоко філософська, пронизана твердою громадянською позицією. Болючою правдивістю вражає табірна поезія. У 1990 роках друкував твори у журналах "Тернопіль", "Дзвін", газетах. Надрукував збірку поезії "Любов і життя" (Львів, Золочів) 1994р. Помер у Золочеві 1995р., там і похований .

В 1995 році був представлений парафіянам о. Орест Глубіш, який служить і по сьогодні. Проповіді священика насичені любов’ю, повагою до ближнього, взаємопрощення і християнською мораллю.

Варто згадати, що наша церква св. Луки в середині 30-х років була розписана талановитими професіональними художниками, братами Леонідом та Євгеном Грицаями. На жаль, десь у другій половині 80-х, за вказівною недолугих більшовицьких облкерівників, ці розписи були забілені вапном від Грицаїв залишилось тільки пару образків та іконостас.

В 1989р. була реставрована і освячена церква. А в 1996р. був встановлений новий іконостас, виготовлений тернопільським художником, Михайлом Пінаном. В 2001р. на фасаді церкви виклали мозаїкою образ св. Луки тернопільські художники Петро Кукуруза та Дмитро Шайнога. А Фундатор - Михайло Тимочко з Канади за сприянням його брата, відомого тернопільського поета, а нашого земляка - поета Петра Тимочка уродження с. Івачова Долішнього, відомій на Тернопільщині як голова Тернопільської обласної письменницької організації. В минулому стрілець дивізії "Галичина".

П. Тимочка довгий час займався літературною діяльністю, перекладав твори В. Маяковського, Я. Кохановського, В. Гете. Друкувався в журналах "Жовтень"; "Всесвіт". Вийшли з друку також і збірки його власних поетичних творів. Такі як: "На Канадській землі", "Рідний клин", "Пекельний суд", "Із вічності у вічність".

Помер і похований поет в рідному селі. Багато випусків Івачево Долішнівської початкової школи здобули вищу освіту. Львівський університет закінчила Ганна Вівчарик, Галина Горбатюк, Мирослава Пелех, Петро Пелех, Євген Петрик, Ярослав Панчишин, які працювали викладачами різних навчальних закладів.

Вищу освіту здобули Петро Тимочко, Олег Бабій, О. Чорна, Н. Горбатюк, М. Братний, Олег Мандзій, В. Борисюк, Ярослава Горбатюк є професором Івано-Франківського медінституту.

В кінці 80-х років у селі зародився осередок народного Руху. Його учасниками були Б. Трач, Я.Панчишин, Є. Ататей. Вони брали участь у мітингах, маніфестаціях. Відроджувались наші національні і релігійні традиції та свята. Настав час будувати свою державу.

І коли ми будем знати своє минуле, знати прагнення і діла наших предків, ми краще зможемо будувати своє майбутнє.

 

Історичні віхи села ІВАЧІВ ДОЛІШНІЙ.

Тим шляхом Кучманським, що Збараж і Зборів,

єднав ще в далекі прадавні часи,

яким чумаки, різні люди торгові

і сіль і товари в Європу везли,

Який пролягав через поле Бухтамки,

і кажуть, кирниця там й церква була,

навала татарська все знищила до тла,

та музика дзвонів там й досі луна.

І шлях той торговий, а часом військовий

 ставав шляхом лиха, страждання і мук,

звертав від Хреста у Глибоку дорогу,

де жив по сусідству старий Поліщук.

У місці де шлях й річка Серет стрічались,

рівнина, що зветься в нас досі, як “Кут”,

найперші поселення виникли здавна,

село наше рідне почалося тут.

Від турків й татар могли люди сховатись

в болоті топнистім, на схилах лісів,

куди яничар на коні степовому

проїхати не зміг і пройти не посмів.

І славний Богдан йшов тим Кучманських шляхом

полки Запорізькі під Зборів ним вів,

щоб визволить край від шляхетської Польщі,

могили лишивши своїх козаків.

І Чернихів й Глядки про те пам’ятають

і прах бережуть їх старі Чагарі,

хай слава в віках не зів’яне козацтва,

яке полягло тут на нашій землі.

Тож наше село, що почалось з Іванів,

яких посварили батьки,

один будувався на горбі, під лісом,

а другий в долині ріки.

Один став Горішній, а другий Долішній,

отак і Івачів постав,

історії хід через свої дороги

не раз по житті споглядав.

Ішли через нього з Тернополя в Броди

полки українські й російські війська

французів, щоб бити, звільняти Росію,

коли у 12— була війна.

Австрійська імперія й Польща з Пільсуцьким,

і Гітлер із німцями й Сталін з Кремля,

усім їм подобався край наш Подільський,

усіх годувала їх наша земля.

При Австрії встали Стрільці Січовії,

при Польщі ОУН боротьбу повели,

УПА за народ свій пішла вже війною,

коли тут совіти і німці прийшли.

От саме тоді, коли Гітлер і Сталін,

у бойню криваву свій люд повели,

повстали Вкраїнці за Славу і Волю,

свій дім боронили і дочки й сини.

Вояки ОУН і УПА стали в спротив

і ворог їх силу та дух не зламав,

багато хто з них не побачив вже дому

грудьми до землі раз останній припав.

І Гони Долішні про те пам’ятають,

як хлопці Івачівські там полягли,

лиш Хрест на могилі із тризубом зверху

розкаже Вам хто вони й чиї сини.

Коли ж Бог нам Волю, як манну небесну,

без крові і бою, як ДАР вдарував,

тобі справедливість прийшла до нас в хати,

я хочу, щоб кожен із нас пам’ятав.

Що Волю й Свободу як ДАР не приймають,

це вічна тривога й невпинна борня,

хто рветься до влади, повинен це знати,

бо в нас Україна на всіх є одна.

В житті все іде і по колу і вгору,

ніколи не буде назад вороття,

хай рідне село, наш Івачів Долішній

під сонцем свободи живе й процвіта.

І церква Христова, якій вже 140

від дня заснування до нині мина

у вірі несхитна оновлена квітла,

що цьому б зрадів й покровитель Лука!

26.08.2007р. Довбуш Мирослав

Храм святого апостола і євангелиста Луки.

Образ св. Луки виложений мозаїкою на фасаді церкви тернопільськими художниками Петром Кукурузою та Дмитром Шайногою.

 

 

Пам’ятник на честь 50- річчя скасування кріпосного права

 

Пам’ятник односельчанам - учасникам ОУН-УПА.

 

Пам’ятник односельчанам, які загинули у війні 1941 – 1945 роках.

 

 

План села Івачів Долішній