Застав'я
Історія села Застав’я.
Несе свої води тихоплинна річка. На берегах її було багато гнізд. І дістала річка назву Гнізна.
На правому березі цієї річки, 18 кілометрів на південний схід від Тернополя, 4 кілометри від залізничної станції - Прошова, розташоване мальовниче село Застав’я.
Першої писемної згадки цього села немає, але можемо впевнено стверджувати, що виникло воно після 1439 року , тому що восени минулого року Баворів відзначив своє 470-ліття від першої писемної згадки. А судячи з назви села і переказів, випливає, що Застав’я виникло пізніше.
Біля Баворова був Став, а потім за цим Ставом люди почали будуватись. Це поселення називали За Ставом - Застав’я. Ось таке походження назви села.
В архівних даних є мало відомостей по цьому населеному пункті. Ось деякі з них:
у 1880 році в Застав’ї проживало 786 чоловік, з них:
446 - греко-католиків ;
304 - римокатоликів ;
36 - євреїв.
Село належало до парохії в Баворові. Школа до Першої Світової війни була українська, а за Польщі - польська. До Другої Світової війни діяла читальна Просвіти.
До війни ( тобто у 20-30 р.р.) Застав’я входило до Ґліни, яка знаходилася в корпусі № 2 Баворівської ЗОШ.
В липні 1941 року німецькі війська ввійшли в Застав’я і встановили окупаційний режим.
В березні 1944 року вигнали німецькі війська з Застав’я. Прізвища наших односельчан, що загинули в цій війні, викарбовані на стелі біля пам’ятника в Баворові.
В 1948 році в Застав’ї створено колгосп “ Нове життя Головою було обрано Гулю Василя.
Ось такі історичні дані.
Архітектурних пам’яток нема.
Багато односельчан мають прізвища : Дерлиця і Бачинський.
І маємо видатних вихідців села з такими прізвищами. Учні на уроках української літератури вивчають оповідання “Пташенята”.
Автор цього твору Дерлиця Микола Михайлович народився 23 квітня 1866 року, був письменником, священиком, етнографом. Навчався в Тернопільській гімназії, Львівській духовній семінарії. Збирав колискові і народні пісні. Автор повістей. Був священиком в декількох селах на Львівщині і Івано-Франківщині.
Ще династію священиків продовжили Бучинські - отці Йосип і Методій.
Отець Бучинський Методій Павлович народився 15 лютого 1952 року в селі Застав’я. В 1969 році закінчив Баворівську середню школу. В 1970-1972 р.р. служив в армії, навчався і працював в автошколі. Потім перейшов працювати шофером Тернопільської птахофабрики в селі Великі Гаї. В 1976 році одружився з Марією Панчишин з села Застінки. В сім’ї двоє дітей : син Ігор і дочка Оля, проживали в селі Великі Гаї. В 1990 році поступив у Львівську духовну семінарію Святого Духа Києво-Галицької митрополії УГКЦ, яку закінчив у 1993 році і був висвячений владикою Михаїлом Сабригою на священика в Кафедральному Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці міста Тернополя.
В 1993 році отримав першу гіарохію в селах : Різдвяне, Слобідка, Тютоків, Зубів і Застіноче Теребовлянського району. Потім був переведений в 1997 році в села Старий Нижбірок і Новий Нижбірок Густинського району. В 2000 році був переведений на гіарохію в село Дичків Тернопільського району. В 2008 році 20 вересня отець Методій помер. Похований на цвинтарі в селі Великі Гаї.
Не обминули репресії наших односельчан.
Бучинський Йосип, 1891 року народження, уродженець села Застав’я, навчався в Тернопільській гімназії, закінчив греко- католицьку семінарію у Львові. У 1917 році рукоположений і призначений парохом села Гринів, потім 9 років - парох церкви села Вишнівчик. У 1930 році переїхав у Петрики, там працював до 1938 року, тоді ж перевели в Мишковичі.
7 липня 1940 року отець Йосип взяв участь у Святій Літургії церковного празника села Баворів, де виголосив проповідь із критикою більшовицького режиму, політики більшовизму щодо УГКЦ. За це 9 липня його дочку Марію,що працювала вчителькою в селі Хатки, сина Степана,сина Богдана і сина Юрія було заарештовано і відправлено у Львівські “ Бригідки ”.
З початком війни 26 червня 1941 року вони були розстріляні у Львівській тюрмі. Реабілітовані в 1991 році.
Раніше в межах села був кам’яний кар’єр.
В радянський час землі входили до колгоспу “ Маяк ”, а потім “ Комунар ”. Працювала тваринницька ферма.
Тепер є селянська спілка “ Нове життя ”, яку очолює односельчанин, випускник Київської сільськогосподарської академії - Бачинський Анатолій Євгенович.
Сьогодні будується нове приміщення клубу і бібліотеки.
До 1982 року в селі була початкова школа.
Тепер значно зменшилась кількість жителів села, початкову школу закрили. Учні і дошкільнята їздять рейсовим автобусом до Баворова, до дитячого садочку і школи. Доросле населення їздить до Тернополя на роботу. Багато односельчан вимушені, через відсутність робочих місць, їхати працювати за кордон.
Окрасою і гордістю села є церкви.
У 1942 році було освячено місце під будівництво церкви. Потім про це ніхто навіть не смів згадувати і тільки після тоталітарного режиму, коли вже було проголошено Незалежність України, в 1995 році розпочато будівництво УГКЦ.
14 квітня 1996 року на фундаменті вперше жителі села Застав’я святили пасхи в рідному селі.
Посвячення церкви Пресвятої Богородиці владикою Михаїлом Сабригою відбулося 30 вересня 2001 року.
В селі височіє купол ще однієї церкви.
8 листопада 2003 року в присутності Тернопільсько- Кременецького владики УАПЦ Іова було освячено престіл церкви святого Дмитрія.
В Застав’ї є два приватні магазини.
Село дуже гарне в будь-яку пору року, оточене лісом. Мальовнича природа. Село знаходиться на горі, над річкою Г нізною.
На майбутнє громадяни з українського села,що на Тернопіллі сподіваються, з розвитком держави на краще життя і розквіт рідного села.