Середа, 2017-12-13, 2:03 PM
Вітаю Вас Гість | RSS
Увага акція!

Акція "Книги у пошуках читача"

Нові надходженняї

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
Адреси, телефони підприємств, організацій, квартирних телефонів Тернополя і Тернопільської області

тернопільська районна централізована бібліотечна система

Байківці

Історія села Байківці

Село в 1 милі від Тернополя - Тернопільського заповіту.

Колись було в Теребовлянському повіту воєводство . Руського (180р. р. XIX ст.) село розташоване в глибокому, але вузькому яру вздовж русла річки Ходорівка. Вздовж річки по обидва боки простягаються з півдня на північ плоскогір’я та звання «Щурові гори», які з боку заходу розділяють русло річки Ходорівка і Серету і піднімаються до висоти 1150 ступ над рівнем моря. З східного боку плоскогір’я та зв. Забашицьке відділяє русло річки Гнилої, від Ходорівки. Найвища точка його досягає 1116 стоп над рівнем моря. В 80-х р. р. XIX ст.. населення села складало 777 мешканців,132 родини в 124 будинках, Глина мала 2127 моргів і австр. землі. Церква побудована в 1737 році. Поміщицької землі було 583 морги.

Посвята на Русанівці

29 липня 2008 року, з нагоди свята Пресвятої Євхаристії, у с. Байківці, точніше у його Русанівській частині, при значній кількості вірних громади УГКЦ с. Русанівка. Запрошених і гостей правлячих архієреї Тернопільсько-Зборівської Єпархії УГКЦ Кир Василій Семенюк освятив каплицю місцевої релігійної громади і наріжний камінь на місці побудови майбутньої церви на Русанівці. Цим посвяченням Владика затвердив день святкування свята Пресвятої Євхаристії як час престольного празника на Русанівці Байковецькій.

 

Скарб нашого села

Перший священик (канонік ) церкви св.. Параскеви с. Байківці

 - о. Бачинський Юліан.

Досьє:

Рік народження : 1870р. с. Байківці Освіта: закінчив Львівську духовну семінарію.

Сімейний стан : одружений ;

Дружина - Марія.

Діти : первісток - Євген (помер), син Володимир, дочки - Ольга і Стефанія.Обіймав парафії: Байківці , Русанівка і Смиківці.

Помер у 1955р. Похований у с.

Байківці біля церкви прп . Параскеви.

О. Юліан народився у с. Байківці в сім’ї священика. Дитинство Юліана проходило в достатку. Юнаком вирішив піти по стежині батька і віддатися служінню Богові. Без вагань Юліан вступив до Львівської духовної семінарії. Перед висвячуванням вирішив створити і свою сім’ю, взявши собі за дружину дівчину Марію. Згодом у сім’ї з’явилися діти, але серед радості підкралося і горе, первісток Бачинських Євген - помер. Крім Євена у о. Юліана був ще син Володимир (1903 р. н.) дочка Ольга (1905р. н.), і Стефанія (1907 р. н.).

Сім’я Бачинських жила у достатку (весь рід Бачинських був заможний, вони мали родового герба, на той час у кого він був - вважався паном). Але сім’ я о.

Юліана ніколи не зважала на свій стан, а жила на рівні з іншими людьми. Маючи церковне поле о. Юліан віддавав його людям, а урожай ділив навпіл. Також крім поля у Бачинських було тваринне господарство: дві корови, дві пари коней, і дрібна птиця, все так як у простих людей.

Коли батько вже нездужав О. Юліан взяв на себе паству батька. До Смиковець на парафію їздив власними кіньми, проживав о. Юліан саме у Байківцях на вулиці яка тепер називається Шевченка (обійстя було розташоване на місці де зараз проживають сім’я Струтинського Василя, і Литвина Богдана).

О. Юліан дуже любив дітей, раз на тиждень проводив катихизацію. Водив дідей на вистави у Будинок культури. Розповідав дітям звідки взявся світ, хто його створив. Розповідав дітям про Бога, тим самим старався засіяти у них Боже зерно.

Для о. Юліана наступили важкі роки війни, протягом яких його дітей вивезли у далекій і холодний Сибір, з якого до батьківського дому повернулася лише Стефанія. Про Володимира відомо лише те, що він із Сибіру іммігрував за кордон, а для середньої дочки Ольги Сибір був фатальним місцем її життя, вона там загинула разом з дочкою Терезою. А чоловік Ольги - Омелян Ваврик разом дітьми, Лілею і Богданом, повернулися з Сибіру у Перемишль.

Повернулись додому Стефанія застала напівзруйнований маєток у якому проживали військові, тому о. Юліан з дружиною і дочкою змушений був покинути свій маєток і піти «по квартирах». Спочатку о. Юліан перебрався жити на квартиру на теперішній вулиці Крушельницькій, де зараз проживає сім’я Зінчиків (Шелепків), а через деякий час о. Юліан перебрався до Логіна на квартиру де залишився жити.

Протягом цього часу, хоч нездоровий і переслідуваний, він не припиняє служіння, його не залишає у спокої НКВС, вимагаючи перейти разом із парафією на російське православ’я, однак о. Бачинський був твердої вдачі, відчув себе справжнім священиком і греко-католиком, і навідріз відмовився від зради, залишившись вірним свій церкві, а саме УГКЦ. Чому йог не арештували, не вивезли? Саме через похилий вік, бо червоні окупанти фактично чекали його відходу від справ, його смерті.

Настав сумний вересень 1954 -го року у якому о. Юліан втратив свою кохану дружину Марію. Після її смерті здоров’я о. Юліана підірвалося, у нього сильно почала прогресувати страшна хвороба - рак. Коли о. Юліан за станом здоров’я не міг відправляти на парафіях, він передав всі справи при бувшому у село о. Процишину, але до останнього дня люди саме його вважали своїм пастирем.

У холодному березні 1955-го року перестало битися серце о. Юліана Бачинського. Не стало людини яка була дорога селу, людина яка віддала себе Богу, людям. Похоронили отця із великою почестю, перед входом до храму прп. Параскеви у с. Байківці, хоча цьому активно перешкоджала червона влада.

Найприємніше те, що пам'ять про о. Юліана не зникла, адже кожного Великодня на його могилі відбувається панахида, в часі якої ми віддаємо пошану цьому Христовому слузі.