Неділя, 2017-08-20, 8:17 PM
Вітаю Вас Гість | RSS
Увага акція!

Акція "Книги у пошуках читача"

Нові надходженняї

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Друзі сайту
Адреси, телефони підприємств, організацій, квартирних телефонів Тернополя і Тернопільської області

тернопільська районна централізована бібліотечна система

Біла

Історія села Біла.

В утвердженні Української незалежної держави важливу роль відіграють завдання формування національної самосвідомості, виховання підростаючого покоління на культурно - історичних цінностях нашого народу. Скарбницею народної пам'яті є історичне краєзнавство. Саме через історико-краєзнавчі дослідження ми отримуємо знання, про історію населених пунктів нашої держави.

Метою історико-географічної експедиції "Історія сіл і міст України" - активізація туристко-краєзнавчої та пошуково-дослідницької діяльності учнів, підтримки підростаючого покоління та педагогічної громадськості у вивченні міст і сіл та примноження духовної та матеріальної культури рідного краю.

Основними завданнями експедиції є:

  •  залучення учнівської молоді, наукових установ, широкого кола громадськості, вчених, краєзнавців до участі дослідженні історії міст і сіл України;
  •  набуття учнями поглиблених об'єктивних знань з історії рідного села, про визначні місця, історичні події та видатних людей свого краю;
  •  розкриття туристичних та екскурсійних можливостей свого краю;
  •  привертання уваги державних установ, громадських організацій, широкого кола громадян до збереження та відродження історико-культурної спадщини українського народу, пам'яті втрачених населених пунктів України.

Село Біла займає територію 1 570 км2, що становить - 0,20 % площі Тернопільського району, Тернопільської області, підпорядковане Білецькій сільській раді, створеній 12 липня 199 і року, яка знаходиться за адресою: с. Біла, вул. Мазепи, 27. Розташоване на відстані 1 км від м. Тернопіль, на висоті 314 м над рівнем моря з географічними координатами 49°35' пн.ш. і 25°34'сх.д.. Межує з містом Тернополем, селом Чистилів, Пронятин та Гаї Шевченківські.

Село лежить на пагорбах лівого берега р. Серет, яка тут же в широкій долині розливається й здавна починається Тернопільський став. А на північний-захід тягнеться долина вкрита травами, очеретом, верболозами та острівцями вільхи - це царство водяної птиці та квітів. А за Серетом, на протилежному від Білої правому березі дихає свіжістю Пронятинсько-Кутківецький ліс. Цей спокій порушують гудки залізниці Тернопіль - Львів, яка з і 870 року розділила село на дві частини.

Географічне положення села Біла в господарському відношенні є доволі вигідним. Адже його розміщення у зоні з родючими грунтами ( чорноземами ) і достатнім зволоженням ( 600-650 мм ) - сприяє розвитку сільського господарства, а положення поблизу обласного центру - розвитку галузей промислового виробництва. Тому село Біла має існуючий тип населеного пункту.

Згідно наших історичних досліджень, історія села Біла за переказами старожилів сягає сивої давнини. Трактування етимологічного походження самої назви Біла може бути пов’язане як із кольоровим забарвленням відслонень крейди або гіпсу, так і з терміном вільний, тобто білий. Існує ще й інша версія, що назва села Біла - виникла, мабуть, від видимих здалеку, на околиці міста Тернополя, охайно - святкових, біліючи хат, які яскравим, веселим намистом мальовничо розбігалися по буйно - смарагдовому, квітучому пагорбу лівого берега річки Серет - притоки Дністра. Одна з перших згадок про село знаходиться у поборовому реєстрі Трембовельського староства 1564 р., хоча пізніша люстрація 1570 р. вже не фіксує назви цього селища. Наступну згадку, яка стосується с. Біла, знаходимо у грамоті власника міста Тернополя київського воєводи князя «Констатина Острозького», яка датована 1600 р. та свідчить, що на той час село належало вже до цієї родини українських магнатів. Грамота була видана на скаргу тарнопольських міщан на протиправній дії орендаря “мыть Тарнопольських” Менделя, іудея за походженням, який придбав волоку у покійного пана Галича. Вона належала на той час міському шпиталю при православній церкві і розташовувалася «подля лану шпиталя Лядзкаго волика при стинь кгрунтовь села Бштецкого». Князь до населення середньовічного села вживає термін Бєльчани, які втрутилися у цю справу. Грамота засвідчує існування межового кордону, який названий стіною Бєлецького, між містом і згаданим селом.

За словами Надії Зюбровської та Марії Федун, працівників меморіального комплексу Соломії Крушельницької, на території села про себе залишила пам'ять кожна історична епоха. Так тут було знайдено пам’ятники кам’яної та мідної доби. Стоянка середнього палеоліту була відкрита О С. Ситником у 1982 році. Досліджувалась методом збору матеріалів на поверхні у 1982 - 1990 роках. Культурний шар перевідкладений у стародавні часи. Пам’ятка знаходиться на широкому заплавному лівому березі Серету, біля північного краю Тернопільського ставу (східна окраїна с. Біла). Люди селилися безпосередньо у заплаві біля води, де вони знаходили крем’яну сировину для виготовлення знарядь праці. На поверхні знайдено близько однієї тисячі кременів із слідами штучного розчищення і використання у роботі. Це нуклеуси, нуклеоподібні уламки, пластини, відщепи, леваллуазькі скали, знаряддя праці. Серед останніх слід назвати вістря, скребла, ножі, зубчаті знаряддя, скобелі, стамески, різники.

Епоха бронзи в Білій представлена лужицькою культурою. Знайдено поховання цієї групи племен, вчені пов’язують їх з тнішецько - комарівською культурою. Східно - лужицьке населення брало участь у формуванні елементів культури праслов'ян .

За літописними даними на півночі Тернопільської області проживали племена дулібів. Територія с. Біла знаходиться на північному сході області. Населення в основному займалося землеробством. Землю обробляли ралами та бороном. Археологічні знахідки свідчать про розвиток гончарства, ткацтва. Важливе місце в житті займало тваринництво, мисливство та рибальство, збирання меду, ягід, грибів.

Територію села за історичними даними в 1352 році було визнано литовськими володіннями. За переказами населення с. Біла зазнало набігів монголо - татар. Від цих набігів люди ховалися в заплавах річки Серет. Говорять, що на подвір’ї церкви св. Миколая була могила ханові, але коли відбувалося будівництво цю могилу зруйнували.

Після Люблінської унії та утворення Речі Посполитої землі опинились під владою Польщі.

Внаслідок аграрної реформи, так званої «волочної поміри», в 1557 році запроваджено фільварки, відбувається обезземелення селян. Все це викликало протест і справедливий опір селянства. Чимало селян втікало до опришків на Прикарпаття та на землі Наддніпрянської України (тут гніт був слабшим). Дехто з втікачів діставався і до Запоріжжя. Населення брало участь у національно-визвольній війні під керівництвом Б. Хмельницького.

У ході війни землі Тернопільщини зазнали великих втрат та руйнувань. На середину XVIII століття відбувається перехід Тернопілля під владу Російської та Австрійської імперій. В середині 80-років XVIII століття австрійська влада провела перепис земель для їх вірного оподаткування. З ініціативи панів створюються і нові поселення. Найчастіше їх метою було збільшення прибутковості панських володінь. Першими мешканцями таких поселень ставали переселенці колоністи.

Власником села Біла був Самсон Гольденберг. За його даними поміщицька власність складала: орної землі - 945 моргів, луків і городів - 166 моргів, пасовиськ - 42 морги, лісу - 204 морги. У селянському володінні було: орної землі - 1198 морги, луків і городів - 456 моргів, пасовиськ - 8 моргів. Також на території села був винокурний завод, який довгий час належав до родини Туркуллів. Проживало 746 чоловік.

На 6 люте 1915 року населення складало 1327 чоловік. Селянські землі - 1120 моргів, а поміщицькі - 1310 моргів. Отже з цього можна зробити висновки, що населення краю зростало, відбувалося дроблення селянських наділів, зменшення їх площ. Поміщику Вільнеру належало 1333 моргів землі. На 30 вересня 1921 року в селі відбувся перший перепис за яким населення складало 1163 людини, з них 584 - чоловічої статі, 579 - жіночої статі, землі - 3106 морги 400 саженів. Через 10 років в Білій проживало 1556 чоловік.

З огляду на близьку віддаль від Тернополя і придатність терену на білецьких полях було перше тернопільське литовище. Тернопільці побачили літак вперше в 1912 році, коли прибув один італійський литун Шіпіо Дель-Кампо зі своїм «аеропланом» і робив показ лету на оболонні. Під час російської окупації 1915 року на білецькому полі причалювали військові літаки; пізніше, за української влади, там також було військове литовище. Після війни його перенесли ближче Загребелля.

У 1920 році Біла перебувала під владою російських більшовиків, був організований Російський комітет. В присутності співробітника Червоної Армії проведено збори, головою Ревкома став Теодор Осадчук. Для підтримки порядку в селі створено міліцейський підрозділ в складі 5 осіб. З протоколу співробітника Червоної Армії випливає, що в селі: «Маються недобрі відносини між бідними і багатими. Велика надія на голову Ревкому і комітети, які скоро наведуть порядок і знищать усіх контрреволюціонерів, які виступають проти совітської влади...»

Жителі села мали читальню «Просвіти». Під впливом читальні був 221 дім, з них українських 145 і 75 польських дворів. «Просвіта» своєю діяльністю й аматорськими виставами втримувала національну свідомість, охороняла перед денаціоналізацією. В розпорядженні населення була бібліотека з 255 книжок. Центром духовності була дерев’яна церква св. Миколая (згадується у 1815 році), яка за переказами старожилів згоріла, а потім на кошти односельчан була відбудована кам’яна. Село розбудувалось і виникла потреба у ще одній святині. За кошти меценатів в кінці XX століття була збудована церква св. Покрови.

Початок Другої світової війни охопив і територію села Біла, його жителі брали активну участь у боротьбі проти загарбників. Вояків полеглих в боях було поховано в братській могилі [ див. додаток 9] в селі, а більшість воїнів знайшли спокій за межами рідної державі. Село від німецьких загарбників було визволено 23.03.1944 року. З 1945 року в Західній Україні, в тому числі і в Білій почалися масові депортації в Польщу етнічних поляків та українців, які проживали в Надсянні, Підляшші, Холмщині.

Не дивлячись на тяжку матеріальну скруту та більшовицький терор сільські жителі як могли підтримували національно-визвольну боротьбу проти більшовицького режиму, яку очолили ОУН та УПА. Активних членів цих організацій згодом було заарештовано та вислано до Сибіру.

В селі було створено колгосп «Червоний Маяк» і приєднано хутір Більчі Чагарі. Пізніше колгосп об’єднав три села Плотичу, Чистилів і Білу, центром стала Плотича.

За весь післявоєнний період і до початку 1990 року с. Біла було повністю відбудовано. На рубежі 50-60 років в село провели радіо, електрифікували, газифікували, телефонізували. Більшість жителів було відзначено радянськими урядовими нагородами.

Згідно даних наших етнографічних експертів, станом на 01.01.2010 року в селі Біла нараховується 946 дворів, і проживає 3200 осіб.

На території села знаходиться загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. Освіту населення в селі здобуває з 1920 року. На початку XX століття школа була двохкласною, навчання проводилося двома мовами польською та українською. Приміщення школи де навчаються учні початкових класів дісталось у спадщину від буржуазійної Польщі. В цьому ж приміщенні знаходиться шкільна їдальня. Друге приміщення школи (старшої) прибудоване ще на рубежі 50-60 років до колишньої хатини сільського священика (зараз там музей С. Крушельницької).

При зростанні населення збільшувалась кількість учнів. У 1992-1993 навчальному році у школі навчалось 291 учень, діти змушені займатись у дві зміни. У 1993 р. була розпочата будова нової школи. Але не встигли навіть завершити земляні роботи, як фінансування будівництва припинилося. Цей закладений фундамент залишився і до сьогоднішнього дня, а обіцяна школа для населення села Біла, залишається в мріях білівчан. На початок 2009 - 2010 навчального року у Білецькій школі навчається 98 дітей, більшість дітей шкільного віку навчається у школах м. Тернополя. При школі з 1993 року діє осередок товариства «Просвіта».

Неподалік Школи знаходяться:     сільська бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, та сільський народний дім.

З 1992 року сільському товариству “Просвіта” повернуто, нарешті, частину будинку (кафе Золота рибка), вибудуваного колишніми просвітянами для потреб товариства. (див. додаток №8)

В селі створені дві футбольні команди. Команда, що захищає честь села на рівні Тернопільського району та команда ЛФК “Біла”, що виступає на першість Тернопільської області. Свої домашні матчі команди проводять на місцевому стадіоні, що знаходиться на мікрорайоні Новобудови. Неподалік створена спортивна площадка зі штучним покриттям.

Найбільший вплив на формування освітнього та культово-релігійного середовища білівчан, мають на меті різні гілки релігії. Зокрема - церква Святого Миколая, церква Святої Покрови Божої Матері, церква Святої княгині Ольги, каплички з фігурами Матері Божої, та пам’ятники, що знаходяться в селі Біла.

В теперішній час економічної розрухи, тимчасового безробіття в Україні,

понад чверть працездатних селян виїхало на заробітки за межі держави. Значна частина підробляє на місцевих ринках та займається підприємницькою діяльністю. Решта - безробітні: обробляють власні присадибні городи та невеличкі наділи в полях.

Станом на 2008 рік на території Білецької сільської ради Тернопільського району, Тернопільської області зареєстровано понад 50 юридичних та фізичних об’єктів господарювання.

Для населення села Біла характерним є розвиток народних промислів, таких як: в’язання кошиків із лози - Дмитрук Віктор; вироби з бісеру, майстер народної творчості - Простак Оксана, художниця працівниця в ОДА - Мороз Наталія; розпис писанок - Осадця Ярослав.

Село Біла прославилося видатними постатями, серед них була співачка світової слави кінця ХІХ-го першої половини ХХ-го століття - Соломія Крушельницька. Народилась співачка 23 вересня 1872 року в селі Білявинці, Бучацького району на Тернопільщині. Ще й року не минуло дівчинці, як батьки переїхали в сусідні Осівці, а згодом у недалекі Петликівці. Деякий час сім’я Крушельницьких жила у селі Тисові на Станісавщині (тепер - Івано- Франківщина). І лише у 1878 році вони перебрались у село Біла, звідки вже нікуди не виїжджали. Тут і пройшли її дитячі та юнацькі роки разом з братом - Володимиром та сестрами - Оленою, Емілею та Анною. Музичну освіту отримала в Тернопільській гімназії та хорі товариства «Руська бесіда», Львівській консерваторії. На користь вдосконаленню майстерності співачки пішов час проведений у Відні та Мілані (Італія). Найвидатнішим досягненням Соломії Крушельницької стала роль Чіо-Чіо-Сан в опері Джакомо Пучіні. У репертуарі співачки було понад 60 партій світової оперної класики.

Коли Соломія Крушельницька виходила на сцену зал завмирав. Наче загіпнотизований, ловив кожен її подих, жест, голос, жив життям її героїнь. І їй ніс глядач пишні квіти, вінки, любов свого серця. З цього приводу видатний італійський поет Джоузе Кардуччі висловився в своїм вірші, що там, де проходить Соломія Кпушельницька, «виростають троянди і співають солов’ї». Існує легенда, щодо вражаючого голосу та співу самої Соломії, нашим краєзнавцям вдалося її віднайти та занотувати.

Вона була неперевершеною інтерпретаторкою українських народних пісень і все життя пропагувала творчість українських композиторів М. Лисенка, Д. Січинського, С. Людкевича, А. Вахнянина та ін.

Життя Соломії - це коштовне мереживо дружніх взаємин з багатьма найвидатнішими діячами української та світової культур. Великою творчою дружбою Соломія Крушельницька була пов’язана з М. Павличком, І. Франком, В. Стефаником, Б. Лепким, С),Кобилянською, М. Кропивницьким, В. Барвінським...

Музичні критики світу називали її «незабутньою», «неповторною», «єдиною в світі», «ідеальною», «неперевершеною», «найчарівнішою».

Прославлені композитори, диригенти, співаки, музиканти, письменники, художники зокрема Дж. Пуччіні, Р. Леонкавалло, А. Тосканіні, Е. Дузе, Дж. Лаурі-Вольпі, Дж. Кадуччі та багато інших були палкими шанувальниками її великого таланту й щирими друзями.

Соломію Крушельницьку люблять і вшановують у цілому світі. Її творчість є часткою світового золотого культурного фонду. Голос співачки звучав в країнах Європи, Південної та Північної Америки, Єгипті.

Де б Соломія не співала, завжди підкреслювала, що вона є дочка українського народу, була однією з перших популяризаторів української пісні в світі.

Соломія Крушельницька могутнім талантом прославила свій рідний край, землю, яка її породила, великий український народ, який є спадкоємцем її геніальної творчості.

22 вересня 1963 року у колишньому парафіяльному будинку. Де в 1878 - 1891 рр. пройшли дитячі та юнацькі роки Соломії Крушельницької, відкрито музей Соломії Крушельницької [див. додаток 9].

В історію вокального мистецтва початку XX століття ввійшла рідна сестра славетної Соломії, білівчанха, українська оперна і камерна співачка - Ганна

Крушельницька.

Народилась Ганна 1887 року в селі Біла. З дитячих років вона виховувалась у музичній і співучій родині. Навесні 1895 року і влітку 1896 року Соломія Крушельницька довго перебувала у батьків і з приємністю вчила сестру Ганусю гри на фортепіано.

Навчалася Ганна Крушельницька у Тернопільській музичній школі

товариства «Приятелі музики», співала з сестрами в новоствореному

академічному хорі «Тернопільський баян». Успішно виступала на концертах

«Баяна» у Тернополі і Золочеві. Згодом Ганна здобувала освіту в Вищому

музичному інституті у Львові. Яскравою сторінкою в історії музично - вокальної

культури колишньої поневоленої Галичини були виступи Ганни Крушельницької на Шевченківських концертах у 1904 - 1906 рр.

Оперне мистецтво завжди вимагало від соліста театру не лише виняткового вокального таланту, але й творчих зусиль, сили волі, важкої щоденної праці. Ганна Крушельницька це добре розуміла, знала це від Соломії. Як оперна співачка вона вперше виконала партію Оксани в “Запорожець за Дунаєм” на сцені студії при Вищому музичному інституті у Львові. Згодом вона успішно дебютувала в міланському театрі “Лірико” у партії Мікаели в “Кармен” Бізе. Співачку запросили на виступи до Варшавської та Львівської опер. В осінньому сезоні 1913 - 1914рр. Ганна Амвросіївна співала в італійських театрах Верони, Венеції.

В 1921 році співачка повернулася у рідний Львів, працювала у Вищому музичному інституті, а згодом у дрогобицькій музичній школі. Активно виступала з концертами. У її репертуарі романси та пісні різних народів світу.

За станом здоров’я Ганна Крушельницька у 1930 р. відходить від музичного і громадського життя. Пішла співачка з життя 13 травня 1965 року, похована близько могили своєї сестри Соломії.

Відомими уродженцями села Біла є також фотохудожник - А. Зюбровський, бібліограф - О. Кізлик, перекладач - В. Семенина, культурний діяч - П. Медведик, співголова Тернопільської районної Спілки політв’язнів і репресованих, голова сільського товариства «Просвіта» - С. Проць. З Білої також походить голова Тернопільської обласної федерації футболу, підприємець і кількаразовий кандидат в мери Тернополя - В. Мариновський.

На початок XX ст. під впливом соціально - політичних та економічних причин з карти України зникло майже 2 тисячі населених пунктів. Тому актуальність даної експедиції полягає в тому, що ми отримуємо знання , які допоможуть нашим сучасникам і наступним поколінням збагнути зміни, які відбуваються в країні, знати яка наша минувшина, традиції, культура та зберегти пам'ять про них.

Отже у ході історико-географічної експедиції «Історія сіл і міст» ми досягнули поставленої мети, та виконали основні завдання експедиції. Нами було виділено етапи утворення, та визначено важливі історико-соціальні події, які відбувались на теренах села Біла. Потрібно відмітити, що село Біла - Тернопільського району, Тернопільської області, є невід'ємною складовою ієрархічної адміністративної структури нашої держави, що відіграє важливу роль у формуванні етносоціальних процесів, не лише в межах України, а й поза її межами.

Також слід зазначити наявність туристко-рекреаційних та екскурсійних можливостей села Біла, які є доволі сприятливими: значна кількість пам’яток природи, історико-культурних пам’ятників, сприятливі природні умови тощо. Якраз, все це, підтверджує перспективні можливості соціально-економічного розвитку села Біла, так і України загалом.

Матеріали даної експедиції доцільно використовувати на уроках історії, географії, української літератури. Оскільки ця інформація носить краєзнавчий характер, і потребує подальшого дослідження.

 

Вигляд церкви Святого Миколая в селі Білій Тернопільсь­кого району у1989 році. Антихристиянська безбожна біль­шовицькомосковська окупа­ційна влада приміщення церк­ви використовувала під склад, — заборонивши на довгі роки відправу в ній Служби Божої. В цій церкві, приблизно в XVI ст., у свій час (ос­тання чверть XIX — початок XX століття) відправляв Службу Божу отець Амвросій Крушельницький — батько всесвітньо відомої співачки Соломії Крушельницької, зачинатель і ба­гатолітній керівник Читальні «Просвіти» в селій Білій.

Вигляд усередині церкви Святого Миколая у селі Білій після ремонту7. Багато власних сил у її відновлення вклав старший брат цієї парафії — член ради осередку Товарис­тва «Просвіта» села Білої — Володимир Піган. Світлина зроблена у липні 2004 року.

 

 

Вигляд церкви Святого Миколая УГКЦ села Білої після капітального ремонту та благоустрою, проведеного під опікою старшого брата цієї парафії — члена ради осередку Товариства «Просвіта» села Білої — Володимира Пігана. Світлина зроблена у липні 2004 року.

 

 

 

 

Церква Святої Покрови Божої Матері УГКЦ у с. Білій Тернопільського району. Будівництво ведеться під опікою старшого брата цієї парафії — члена ради осередку Товариства «Просвіта» села Білої — Ми­хайла Власенка.

 

 

 

 

 

Церква Святої княгині Ольги, Київського патріархату, у с. Білій. Світлина зроблена у липні 2004 року.

 

 

 

 

 

Символічна могила-пам’ятник борцям, які загинули за волю України. Насипана активістами осередку Товариства «Просвіта», Руху, спілки політв’язнів і репресованих та національно-свідомими громадянами України села Білої Тернопільського району у 1990 році. Світлина зроблена у 2004 році.

 

 

 

Козацькі могили ХУІ-ХУІІ століть, які є у селі Білій (біля символічних могил пам’яті борцям за волю України і жертвам Другої світової вій¬ни). Світлина зроблена у липні 2004 року.

 

Пам’ятний Хрест односельцям, які загинули у роки Другої світової війни. Поставлений активістами осередку Товариства «Просвіта», Руху, спілки політв’язнів і репре¬сованих та національно-свідомими громадянами України села Білої Тернопільського району у 1990 році. Світлина зроблена у 2004 році.

 

Хрест Голодомору в терновому вінку — символ великої та страшної трагедії українського народу.

Символічний Хрест Голодомору, поставлений активістами осередку Товариства «Просвіта» (ініціатор Степан Проць) та спілки політв’язнів і репресованих на північній околиці села Білої у 1993 році в 60-ту річницю світлої пам’яті закатованих голодом мільйонів і мільйонів невинних українців інтернаціонально-московськими червоними катами-сатаністами у 1932-1933 роках. «Неозорі хлібні лани рідної Української Землиці — та на її щедрих материнських грудях вмирали, голодною смертю закатовані, її невинні діти!..»

 

 

Легенда про Соломію Крушельницьку «Сила рідної землі»

Батьки маленької Соломії Крушельницької понад рік мешкали в передгір’ї Карпат, у селі Тисові коло Болехова. Одного спалахнула вона багатьох селян. Люди мерли сім’ями, пустіли хати, сумно вили собаки. Хто був здоровий, боявся на вулицю вийти. Палили люди вогні, очищали зле повітря. Занеслася невидимо пошесть у хату Крушельницьких. Маленькій Соломії йшов тоді п’ятий рочок, коли вона захворіла.

 Що нам діяти? - голосила в розпуці мати Соломії.

 В тих краях, - заспокоював Амвросій, - вже була колись холера, то хтось із найстаріших людей міг би порадити, як врятувати дівчинку.

 Піди но лишень до старенької Маринки, що живе під лісом, на Корчунку, може, вона дасть пораду.

Застав Амвросій Марину, а вона сказала:

«Йдіть, прошу вас, у гори. Отак просто йдіть дорогою з.села на полуднє. Лісом, лісом, аж побачите хату лісника, потім підете направо до високого дуба і знайдете під скалою чисте джерело. Принесіть з того джерела води і давайте доньці багато пити. Та вода є цілющ, бо спливає до джерела з глибин гірських і вбирає в себе і кремінь, і залізо, і сіль, і соки коренів деревини.»

Сів Амвросій на коня і поїхав у гори. Шукав довго джерело, та не знаходив, вже думав ні з чим повертати додому. Коли ж побачив у лісі оленя, який повільно пробирався поміж кущами. Майнула думка: олень йде до води, до лісового джерела. Пішов за ним і надибав джерело під скалою. Припав Амвросій до води - і наче свіжі сили ввійшли в його єство. Набрав води і попрямував до коня. Тут зозуля закувала.

– Зозуленько, пташечко закуй моїй Соломійці на щастя-долю.

Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку! - пролинуло лісом.- Буде жити моя Соломійка, бо так весело і багато разів зозуля «закувала» - радів батько.

Привіз Крушельницький цілющу водицю. Підняв ослаблену Соломійку і напоїв, потім другий, десятий раз, бо казала стара Марина пити багато і часто. Кожного ранку сідав на коня їздив до гірського джерела по воду. Окріпла Соломійка від тої води і стала на ноги, перемогла жахливу хворобу.

Дивовижну силу мала та вода з карпатського джерела для Соломії. Повідали в селі, що то рідна земля-матінка передала дівчині свою силу, стан стрункий, красу і чарівний голос. Зразу після ви здоровлення Соломія дивувала батьків своїм милим голосочком, що чистим був, як те карпатське джерело.