Вівторок, 2024-03-19, 9:05 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Увага акція!

Акція "Книги у пошуках читача"

Нові надходженняї

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
Адреси, телефони підприємств, організацій, квартирних телефонів Тернополя і Тернопільської області

тернопільська районна централізована бібліотечна система

Кип'ячка

Історія села Кип’ячка

Кип’ячка - село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване в центральній частині району, 12 км на південний схід від Тернополя. Підпорядковане Великоберезовицькій селищній раді, населення 235 чол.

Село засноване 1532 року. В описах воєн Б.Хмельницького названо Кип’ячку Киселівкою. Киселівкою називався потічок, що пливе через село. Назва, імовірно, походить від староукраїнського терміну «кип’ячка» (нафта), вживаного у XVII ст.

Є також згадки, що в час одного з турецьких нападів перевезено невеличку за розмірами ікону Божої Матері з церкви у м. Збаражі на переховання до села Кип’ячки.

Про давність села свідчила також стара церква, збудована з каменю в 1772 році, знищена з часом до такої міри, що вимагала перебудови.

Митрополит Аидрей Шептицький, який радо давав дозволи на перебудови старих церков погодився на її перебудову, але радив не змінювати її вигляду. Перебудову храму Різдва Пресвятої Богородиці було завершено під кінець 1920 року, залишаючи старі фундаменти, на яких поставлено стіни таких самих розмірів, як давніше, і покрито дах бляхою замість давніх ґонтів. На перебудову дзвіниці дозволу не дістали і вона залишилась до новіших часів.

Біля церкви стояв парафіяльний дім, доволі обширний, мурований і критий бляхою, а далі знаходилися господарські будинки, сад та город. Церковний майдан був огороджений камінним муром, як і більшість господарств у селі, бо у Кип’ячці були каменоломні і з видобутком каменя не було жодних проблем.

Збереглася пам'ять про таких священиків, які працювали в селі: о. Микола Волянський (1832 р.), о.Василь Комарниць-кий (1841р.), о. Навроцький, о.Осип Студинський, батько професора Кирила Студинського, о. Роман Добровольський (1914 р.) та о. Олександр Маринович. 1929 року отця Добровольського люди називали «золотим священиком». Добру пам'ять залишив по собі і о.Осип Студинський, який був парохом села 44 роки, тут помер і похований. На його могилі поставлений мармуровий пам’ятник.

Зразу біля церкви стояла школа, збудована в 1851 році, що мала один клас. З учителів згадують у Кип’ячці прізвища Бобенка, Фалендиша та Івана Томасевича, який прибувши у 1899 році працював у селі 25 років. Займався він садівництвом і пасічництвом. Після нього була вчителька Ірина Посацька.

Напроти церкви знаходився фільварок польських дідичів Черняховських. Дідич помер ще перед упад ком Австрії, а його жінка жила у Львові і лише зрідка приїжджала на свій фільварок що його орендував жид Міґден. Взаємини між селом і двором були доволі холодні.

Село не могло доволі розвиватися, бо ріллі було лише 1044 морґи, а з того майже половина належала дворові. Двірські землі розтягалися великими ланами біля села, а селянські кусниками поза двірськими, і до них не завжди був найкращий доїзд. Віддаль і погані дороги часто утруднювали працю селянам, особливо в час сівби, жнив а також звозу збіжжя. Коли 1930 року згоріли на фільварку скирти збіжжя і в село прибули польські улани для пацифікації, що тоді шаліла по всій Галичині, Кип’ячка не дуже потерпіла. Свояк дідички - спольщений литовець, капітан польської армії охоронив село своїм виступом, коли заявив, що пацифікацією і арештами Польща не втримає Галичину у своїх руках.

Мешканці Кипя’чки були в більшості хліборобами, хоч не всі мли достатню кількість поля. Були також і ремісники: мулярі, столярі, ковалі та різник, який виробляв ковбаси і продавав їх у Тернополі. Дехто працював у фільварку або в каменоломнях.

Культурне життя провадила читальня «Просвіти». Заснував її при кінці XIX ст. Михайло Бойко, який купував за власні гроші книжки та часописи і багато в чому спричинився до її розвитку. В читальні відбувалися доповіді фахівців,що приїжджали з міста, з філії «Просвіти» та сільського господаря.

Вони дораджували, як краще працювати, господа-рювати та як пожвавити громадсько-культурне життя.

Важливою установою була кооператива з молочарнею, що спрацювала справно й давала мешканцям немалу користь. Вже у 1928 році кооператива закупила парову молотарку та дві кінні сівалки, що дуже облегшувала працю селянам.

Дуже діяльним був аматорський гурток, який організувався зразу після Першої світової війни. Успішними працівниками в ньому були Володимир Небесний, Василь Рабій, Михайло Онуферко та інші. В останніх роках перед Другою світовою війною організовано мішаний хор і танцювальний ансамбль. Спершу вистави й виступи відбувались у стодолі, а згодом у селі збудовано залю в якій відбувалися і виступи мандрівного театру Когутяка з Тернополя та інші.Село мало гарний мурований будинок, де приміщувалася кооператива та пожарна помпа.

В селі було кілька пам’ятних хрестів-фігур. Одну статую поставлено в пам'ять знесення панщини. На полі «за городами» стояв кам’яний хрест, рамена якого виглядали як трикутники. Він глибоко вріс у землю, і про нього говорили, що його поставлено на пам’ятку пошесті, що ще у XVIII ст. навістила село і знищила майже половину мешканців. На іншому місці зберігся невисокий курган. Говорили, що там поховано козаків з часів воєн Б.Хмельницького; інші думали, що там поховано жертви татарських нападів.

З Кип’ячки походить професор Кирило Студинський, визначний літературознавець.

Пам ’ятник Кирилу Студинському (1993р., скульптор І.Мулярчук)

У селі збудований монумент у вигляді козацького кургану з «фігурою» Божої Матері та хрестом воякам УПА (1993 р., архітектор Д.Мулярчук).

На сьогоднішній день в селі діють загальноосвітня школа - садок І ступеня, клуб, бібліотека, ФАП, кімната-музей Кирила Студинського.

У Кип’ячці народився журналіст, громадський діяч М.Королишин, діяч ОУН В.Небесний та поет Б.ІЦавурський.