Вівторок, 2024-03-19, 2:30 PM
Вітаю Вас Гість | RSS
Увага акція!

Акція "Книги у пошуках читача"

Нові надходженняї

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
Адреси, телефони підприємств, організацій, квартирних телефонів Тернополя і Тернопільської області

тернопільська районна централізована бібліотечна система

Курники

Історія села Курники

Село Курники (раніше Курники Шляхтинецькі або Шляхоцькі) лежить 12 км на північний схід від Тернополя, над річкою Гніздичною. Воно розташоване серед горбів і улоговин. На сході, недалеко річки, є височина «Ліщина», яку ще називають «Горою». Між Курниками і селом Стегниківці є «Лиса гора», а на півдні близько села Лозової - «Бура гора». На заході є незначне піднесення території і далі в напрямку Тернополя є «Валова гора». Поля, що оточують село, мають також різні назви: «За криницею», де з під горба били джерела холодної води, а зимою відносно теплої, і там ночували дикі качки, на півночі - «Васькова долина» і «За Корчівкою», на південному заході - «За каменем», де добували камінь, і під «Білеччиною» в бік села Біла, де колись був великий дубовий ліс.

У Курниках розміщена залізнична станція. Село належить до Лозівської сільської ради.

Село відоме з другої половини XVI ст. Але археологічні знахідки говорять про заселення даної території з давніх давен. Так, М.Р.Левчуком, в 1988р. на високому лівому березі р.Гніздичної, 500 м північніше залізничної станції Курники, відкрита стоянка періоду мезоліту (10-6 тис.років тому). Зібрана колекція представлена нуклеусами, пластинками, відщепами, скребами, різцями. Територія стоянки була виділена під дачні забудови. Матеріали зберігаються у фондах Тернопільського краєзнавчого музею.

Ґрунти навколо Курник були чорноземні, і лише на Лисій горі добували глину, з якої виробляли цеглу для будівництва, висушуючи її на сонці.

На початку села (зі сторони Лозової), недалеко від річки, б’є два джерела. За словами старожилів, на їх місці колись була церква, після знищення якої це місце носить назву «Під хрестом» (мал. 1).

 

мал.1. II джерело «Під хрестом».

 

В селі церкви не було. Греко-католики належали до парафії у Шляхтинцях і ходили до дочірньої церкви в Лозовій. Латинники мали парафію в Лозовій. В селі діяла читальня просвіти «Луг», кооператива.

В основному село було українське, всі розмовляли українською мовою, включно з поляком, учителем Беднарським, який вчителював у 1905-1908 роках.

Селяни займались землеробством, хоч поля в них було небагато. Тільки два господарі мали по 20 моргів поля, інші набагато менше, а дехто був зовсім безземельним. В декого були гарні садки. Вирощували свиней, корів та домашню птицю. Майже єдиним джерелом для купівлі солі, сірників, нафти були яйця. Самі селяни робили полотно на білизну й одяг, виплітали солом’яні капелюхи. Практично все необхідне селяни виробляли самі, а зароблені гроші вкладали у виховання дітей та розширення господарства.

З 1904 по 1914 р. через Курники до Збаража будується залізниця. Дехто із селян залучений до її будівництва і мав змогу трохи заробити грошей. Пізніше, декілька бідніших селян працювали під час ремонту залізничної колії.                                   .

В 1900-1914 роках майже всі діти ходили до школи і неграмотних було тільки декілька старих чоловіків і жінок. Деякі вихідці з Курник здобули середню і вищу освіту. Григорій Ткач закінчив вчительську семінарію в Тернополі, Павло Баб’як гімназію в Тернополі й університети у Львові й Кракові, де вивчав право, у 1919 - доброволець УГА. 1922-1923рр. - Баб’яка ув’язнила польська влада, 1931-1939 - працював у повітовому союзі кооперативів у Збаражі, згодом учителював. У 1944 виїхав до Австрії, вчитель і директор української гімназії у Зальцбурзі. Від 1950 - у США. Директор кредитової кооперативи «Самопоміч» (до 1963 року) й ощадної каси «Певність» (до 1969 року) у Чикаго. Співзасновник і голова Учительської громади. Один із ініціаторів і меценат будівництва в Чикаго собору св. Володимира і Ольги. Однієї із вихідців з Курник є Оксана Яциковська (Бонк).

В розгар жнив 1914 року несподівано прийшла війна. За переказами, до села прибув жандарм і повідомив про першу мобілізацію війська. Рік пройшов спокійно, але потім прийшли важкі воєнні роки. Влітку 1915 року австрійські війська наблизились до Серету, що за 15 км від Курник. Всі хати і стодоли в селі були зайняті російськими військами. Людей заставляли копати окопи, забирали підводи для перевезення солдат, продуктів, зброї на фронт, забирали сіно для коней, часто застосовуючи силу. Але селяни не голодували, бо російське військо мало що їсти, давало також продукти селянам.

На початку серпня 1917 року в Курники вступила й окопалась німецька частина. Російська артилерія почала обстрілювати село, і вже в перший день від розриву снаряду загинув молодий господар Михайло Ткач, важко поранений був його родич Кость Ткач і його дружина. Через три дні німці наказали евакуюватись селу. Вночі хто возом, хто пішки з худобою й речами на плечах направились на Лозову і Шляхтянці, які догоряли, підпалені росіянами, та через Тернопіль до села Кутківці, звідки в кінці серпня залізницею через Львів переїхали до сіл Мастиського повіту.

Навесні 1918 року переселенці почали повертатись додому. Село застали зруйнованим. Уціліли тільки чотири хати, криті бляхою. Інші - німці розібрали для будівництва окопів і паливо. Живучи в землянках, люди почали відбудовувати село. Повністю була зруйнована і мурована з цегли і крита бляхою школа.

Закінчення війни зустріли в селі з радістю, але на жаль з неї не вернулись Йосип Чорномаз, Йосип Бекерський і ще троє. Декілька людей померло в селі від тифу. В українсько-польській війні загинули Михайло Криворучка, Даткун, Майловський, Гримак.

В 1922 році, за війтівства Михайла Бонка, побудована муровану церкву Св.Михаїла. Місце під будівництво безкоштовно надав Павло Ткач і його син Косто. Приблизно в цей час було побудовано також Народний Дім, де розмістилась і читальня (мал.2).

мал.2. Церква Св. Михаїла.

 

Після Першої світової війни, навчання почалось в 1922 р. в кімнаті, яку орендували, а в 1924 р. школу перенесли до нового будинку.

Під час Другої світової війни, зокрема після другого приходу радянських військ, навколо Курник, так як і навколо Лозової, концентрувалась боротьба загонів УПА. 27 липня 1948 р. в с. Курники загинув член ОУН Павло Вовк, а 26 липня 1948 р. в Чагаринському лісі поблизу Курник під час облави загинув сим патик ОУН Данило Ремінчик.

Йшов час і поступово налагоджувалось мирне життя. Жителі працювали у колгоспі, центральна садиба якого знаходилась і знаходиться в Лозовій.

Підприємств на території села немає. Частина земель входить до товариства «Дружба», яким керує Янкевич Наталя.

В 1991 році в Курниках насипана символічна могила УСС. Зараз у селі діє бібліотека, відкрито будинок культури (мал.3).

Сьогодні Курники розбудовуються як в сторону Лозової, так і в сторону Стегниківців.