Вівторок, 2024-03-19, 12:11 PM
Вітаю Вас Гість | RSS
Увага акція!

Акція "Книги у пошуках читача"

Нові надходженняї

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
Адреси, телефони підприємств, організацій, квартирних телефонів Тернополя і Тернопільської області

тернопільська районна централізована бібліотечна система

Білоскірка

Історія села Білоскірка.

 

Між Товстолугом і Грабівцями, на мальовничій височині розкинулось село. Своєрідний майдан перед в'їздом до села скрашував колодязь-журавель. І в ньому, отому символі Білоскірки, була якась магічна таїна, яка привертала не лише тим, аби напитися води.

Сьогодні для більшості із нас історія Білоскірки є лише загадкою, бо мало досліджено. Є кілька версій походження назви Білоскірка. Білоскірка згадується ще у 1650 році в написані польською мовою. Є ще одна версія походження назви Білоскірка. Припускають, що колись тут було грабарське поселення, тобто в ньому розвивалась шкіряна промисловість тобто білошкірництво.

Не виключена і така версія походження назви села Білоскірка, від кольору білого каменя - білої шкірки горбів, що тягнуться пасмом між Білоскіркою і Грабівцями.

Село, як і більшість подібних йому галицько - подільських сіл, не залишило у своїй попередній історії якогось помітного сліду. Його обминули історичні події, але це не означає, що не зачепило його мешканців.

Село Білоскірка знаходиться на південний схід від Тернополя. На сході межує з Магдалівкою і Константинівкою, на південь - з Грабівцями, на захід-з Застінкою, на північ - з Товстолугом і В.Бірками.

Село лежить на височині, котра стрімко спадає до лівого берега Гнізни - річки, що протікає через Збаразький, Тернопільський і Теребовлянський райони. Ліва притока Серету (Басейн Дністра). Довжина Гнізної 81 км, а площа басейну 1110 кв. км.

Найвища точка з південно - східного боку Білоскірки становить 342 м. над рівнем моря. Земля чорноземна, врожайна. Над берегом Гнізни високо знаходиться каменоломні: Але, як згадується про це в кінці 19 ст. місцеве населення в основному займається тільки землеробством.

У 1887р. в Білоскірці було засновано однокласову школу з польською мовою викладання. І на той час в селі вже існувала невеличка капличка.

В 1931р. населення налічувало 762 мешканці і в селі діяла одна докласова школа, в якій навчалося коло 60 дітей.

7 липня 1941р. село було окуповане військами 3 Рейху, а звільнено Червоного Армією 14 березня 1944 року. Село пережило типові для радянської системи експерименти з укрупненням. Одразу по війні мало свою білоскірківську сільську Раду, згодом укрупнили Грабовецьку, а потім - Баворівську.

У 1936р. білоскірці, які входили до сусідньої Грабовецької парафії, заклали фундамент під свою церкву. Під цю святу обитель офірував свій город Федір Кожушко на пам'ять про загиблого під час першої світової війни сина Михайла. Вже був закладений фундамент і три шихти цоклів. Було майже метр стіни. Старожили пам'ятають як у неділю люди з сусідніх сіл йшли на посвяту церкви. Але надїхали польські шандарі і розігнали людей.

Коли у 1939 році прийшли більшовики вони розібрали стіни. А камінь використали для спорудження в Дичкові моста через Гнізну.

Бажання мати свій Божий храм спонукало до створення окремої греко - католицької громади. Тож у половині 1992 року громада села була офіційно зареєстрована. А вже у жовтні 1992 року на сході мешканців села було вирішено відновити будівництво храму.

25 грудня 1994 року о. Мітратом Василем Семенюком Було відкрито церкву Христа Чоловіколюбця.

Архітектором храму є виходець Білоскірки, а в даний час архітектор Збаража Василь Скочеляс.

Вітраж виготовила у 1994 році художник із Збаража Ольга Чорна.

Іконостас у 1995 році зробив майстер Петровський із В-Бірок.

У 1995 році вимурована дзвіниця силами сільських майстрів.

16 липня 2000 року храм було освячено.

При вїзді у село стоїть капличка. Її побудували рідні Євгена Чорного, нажаль сьогодні вже покійного. У селі є прекрасний став, поруч нього є невеликий лісок і освячена криничка.

Така периферійність села Білоскірки не зменшує її суті, як батьківщини для багатьох її поколінь, бо це, останнє, важливіше що впродовж століть село не стерлося з життя краю, витримало і побороло всі життєво - історичні перипетії, живе сьогодні і буде жити завтра з вірою в кращу долю.