Вівторок, 2024-03-19, 7:42 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Увага акція!

Акція "Книги у пошуках читача"

Нові надходженняї

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
Адреси, телефони підприємств, організацій, квартирних телефонів Тернополя і Тернопільської області

тернопільська районна централізована бібліотечна система

Застінка

Історія села Застінка

Село Застінка перше згадується в письмових документах 1785р.,розташоване на березі р. Гніздна. В с. Застінка збудована в 1908р. кам’яна церква Пресвятої Великомучениці Параскеви, церква вражає своєю архітектурою. За церквою знаходиться старий цвинтар, який місцеві жителі називають «могилки».

На цій території у 1877р. проводив дослідження польський археолог Адам Нірнор. Він виявив декілька курганів давньоруського часу,під час розкопок були знайдені бронзові прикраси. Серед прикрас була бронзова сережка, яка вражала своєю красою. Сережка була оздоблена намистинками. Ці знахідки були знайдені в 1882р. в одному із курганів де знаходилося поховання, воно цікаве тим  що воно було обкладене кам’яними клинами. Неподалік від цвинтаря колись знаходився кам’яний ідол, якому поклонялися слов’яни.

Назва Застінка походить від розташування села. Воно стоїть біля гір, які заступають його. Церква стоїть на горі, яку люди називали «стіна», а село стоїть за церквою і село названо «Застінка». Біля застіноцької церкви були покої панів. Біля теперішньої церкви, колись давно був розташований тік, де люди молотили зерно. Коли почалася І світова війна в 1914 році цей тік спалили. Тоді пани під час війни почали виїздити і почали заселятися прості люди. Біля річки Гніздна люди на пасовищі копали довгий канал для води і там зробили водяний млин. У 1941 р. він згорів. В лісі біля села Застав’я були покої пана у нього було німецьке прізвище і під час війни німці його вивезли. Після І світової війни вільні поляки поставили в с.Застінка костьол. У 1907 -1908рр.люди будували греко-католицьку церкву. Церква будувалася сільськими людьми. Із дебрі люди на плечах носили каміння і єврей Базар дав багато каміння на церкву. Із Застіноцької дебри вивозили фірами каміння до Збаражу. Церкву будували Читинський Василь, Осадчук, Андрушків Петро, Чорнопольський і багато людей із села.

Застіноцьке пасовище було під владою Грабовецького пана. На тому пасовищі випасали його худобу під його наказом, а коли він помер застіноцькі люди забрали на своє село. На місці греко-католицької церкви стояла дерев’яна церква і біля неї ховали застіноцьких панів і людей. У другій світовій війні воювали застіноцькі люди: Кавун, Глухий, Квасниця, Солободян, Корендій і багато не повернулись. У центрі села люди поставили школу де було чотири класи; в ній працювали: Войнарська, Тетюк... В селі не було магазину, а товар продавали по домах-коперативах. Колись у Застінці святкували свято просвіти, але потрібен був дозвіл старости Тернополя, бо їм не дозволяли прославляти Україну, але коли давали дозвіл люди святкували на подвір’ї у Галечика. На тому місті де зараз живе Галечик стояла читальня просвіта і там працював бібліотекарем Кавун Йосип. Під час війни читальню зруйнували і книжки були знищені. На дані часи в селі Застінка живе найстарша жінка Небесна Стефанія, вона народилася 20.02.1918 рік. В сарі часи люди із Застінки переживали голод. 1939 рік Застінка голодувала, приїжджали москалі і забирали від людей їжу.

В с. Застінка працював мед. пункт (фельдшер Паряк Леся).

Як розповідають старожили Застінки, на Застіноцьких полях було вбито молодих січових стрільців, похоронили на застіноцькому цвинтарі. Під керівником Андрушківа Петра у 1928р. поставили пам’ятник загиблим воїнам на посвяту пам’ятника з’їхалися з цілої Тернопільської губернії молодь, щоб вшанувати пам'ять загиблих. Відтоді щороку на Зелені свята відзначали честь загиблим Січовим стрільцям. Це стало не подобатися польським властям і пам’ятник було перевезено на Тернопільський цвинтар.

На сьогоднішній день в с. Застінка налічується 110 дворів із населенням 375 чоловік

 

Храм святої Параскевії села Застінки.

На тому місті, де зараз у нашому селі стоїть кам’яний храм колись знаходилась дерев’яна церква. Коли вона була збудована нікому невідомо. За переказами, стіни новозбудованого храму зводили навколо старої церкви і розібрали стару церкву тільки тоді, коли над новою звели покрівлю. Церква збудована на кошти громади села Застінка в 1908 році.

Біля дерев’яної церкви була дзвіниця, також дерев’яна. Вона стояла недалеко навпроти дверей входу до храму.

Люди заготовляли камінь, возили його возами, а інколи і вручну носили із кар’єру. Коли було вибрано камінь, організували збір грошей по селі і по найближчих селах, щоб можна було докупити кількість каменю. Хто мов багато поля, частину продавали, щоб дати внесок у побудову святині.

Із спогадів старожилів відомо, що побудова нової кам’яної церкви тривала чотири роки.

В 1908 році настала довгоочікувана пора - церкву було збудовано і посвячено.

Представники сільської громади поїхали до Микулинець, де у той час була єпархіальна канцелярія, просити дозволу розібрати стару церкву і посвятити нову ще цього року. Вільним днем цього єпископа було 27 жовтня, тому у цей день і відбулося посвячення. Церкву назвали на честь святої Параскевії Тарнавської, ім’я якої цього дня прославлялося.

Відомо, що парохом у селі Застінці, який відправляв Богослужіння ще в старій дерев’яній церкві, був о. Ісидор Студінський. Старші люди кажуть, що чули від своїх ще дідусів і бабусь багато добрих слів про о. Ісидора. Навчав молодь грамоти, створював гуртки молитви для дітей різного віку, молитовні спільноти у селах: Кип’ячці, Товстолузі і Застінці.

Після смерті о. Ісидора на парафії служив о. Юліан Юрик. Після о. Юліана Юрика на нашій парафії ще служили такі священики; Горюн, о. Іван Дідух і Іван Білоскірський,

На долю цих священиків випали важкі роки пастирського служіння. Спочатку це були роки революційних розрух, потім важкі роки голодомору і війни а в кінці - роки більшовицьких репресій.

Незважаючи на всі складності політичних ситуацій, парафіяни зберігали свою греко - католицьку віру і як могли боронили її.

У 1958 році церкві як і всі інші церкви зачинили. Як боляче було людям усвідомлювати, що вони не зможуть ходити і молитися в своїй церкві. Тоталітарна безбожна влада боролася з релігією, яка була для неї основною перешкодою на дорозі поневолення народу. Кожної неділі люди змушені були ходити в чужі села до церкви на Богослужіння, оминаючи церкву у своєму селі.. Тоді наступило переслідування тих, хто ходив до церкви (особливо молодь). Але і це не стало на заваді віруючому народові в шануванні свого Бога.

Тільки у 1989 році, коли тоталітарна радянська комуністична держава почала розпадатися, двері до храму знову відкрилися. Почали відновлювати церкву - прикрашати, купляти все необхідно для Богослужіння. Багато людей внесли грошову пожертву і працювали безоплатно по виготовлені Престолу, Іконостасу та іншої церковної атрибутики

Першим священиком у відкритому храмі був о. Василь Павлишин. В 1990р. до нас повернулася рідна греко - католицька віра. Тоді на нашу парафію прийшов о. Павло Репела.

Після о. Павла на нашу парафію прийшов о. Андрій Говера. Пізніше о. Андрій готував дітей до першого Урочистого Святого Причастя. Після о. Андрія перейшов на іншу парафію, а парахом на Нашій парафії став о. Олег Кривобочок. Пізніше став отець Тарас Рогач.

Влітку 1996 року священиком нашої Парафії став о. Василь Бобчук. 15 вересня 1996р. о. Василь було створено на нашій парафії Братство Матері Неустанної Помочі. В Братство ввійшло 14 чоловік, але на сьогоднішній день є 15 чоловік.

Сьогодні храм живе своїм звичайним храмовим життям. У ньому відправляються Богослужіння, здійснюються Таїнства і церковні обряди. Братство щорічно відбуває прощу деканату до чудотворного місця у Зарваниці, Приємно у храмі бачити служіння дітей та молоді. Окрасою Богослужіння є церковний спів. У храмі співає церковний хор.

Храм утримується на кошти парафіян - пожертвування. Всі розуміють, то храм - це Дім Божий, тому кожен старається по своїй спроможності скласти пожертву на храм.

27 жовтня 2008 року нашому храмові виповнилось 100 років.