Вівторок, 2017-10-17, 4:55 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Увага акція!

Акція "Книги у пошуках читача"

Нові надходженняї

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Друзі сайту
Адреси, телефони підприємств, організацій, квартирних телефонів Тернополя і Тернопільської області

тернопільська районна централізована бібліотечна система

Константинівка

Історія села Константинівка.

Село Контстантинівка – одне із наймальовничіших сіл Тернопільщини. Воно розташоване за 15 кілометрів на південний схід від Тернополя. У давнину та й тепер мешканці села і сусідніх сіл називають його – Костуся.

Архівні записи стверджують, що власницею села була графиня Франчішка Баворовська.

Населення: На 6 люте 1915 року населення села становило 542 чоловіки.

На цей час в селі було 1015 морг землі, яка належала селянам та 640 морг землі належало поміщиці Островські. З 1915 року село Константинівка належало до Підволочиського району.

Констатнинівка – це невеличка село до 1939 року воно було забутим, темним і затурканим. Це був один із найглухіших так званих «ведмежих» закутків.

На все село тяжко було знайти письменну людину. Після 1939 року Константинівка зажила новим, вільним та щасливим життям. Бідні селяни одержали землю. Селянський комітет на чолі із війтом Боднаром Дмитром та членами ревкома: Величком Онуфрієм та Балабаном Миколою допоміг колишнім наймитам придбати хліб та корми для худоби.

У 1940 році у Константинівці був організований кооператив «Надія», в який поступило понад 110 членів. Кооператив налагодив торгівлю, відігравши велику роль у житті села. До неї належали три четвертини мешканців, а також декілька поляків, що жили в селі. Селяни на той час плекали доволі багато курей, бо кооператив був дохідним центром збуту яєць.

Історія школи: До 17 квітня 1939 року у селі була початкова школа, в якій навчалось 29 учнів. В цей час у школі працював один вчитель. Навчання велося на польсько-українській мові.

Історія заснування просвіти: Культурно-освітнє життя села зосереджувалось в читальні «Просвіта», яка була заснована у 1927 році. На загальних зборах села було обрано голову, касира, бібліотекаря та секретаря читальні «Просвіта». Головою став Іван Івасечка, бібліотекарем Андрій Деревницький, секретарем Стефан Шайнюк, а заступниками: Микита Івасечко та Василь Балабан. В контрольну комісію входили: Василь Будій, Микола Заблоцький, Павло Береза.

30 січня 1927 року до читальні «Просвіта» вписались такі члени як: отець Осадца Михайло, Мандзюк, Івасечко Іван, Сапила Василь, Івасека Микита, Балабан Василь, Балабан Лев, Бандас Іван, Лавус Василь, Балабан Петро, Заблоцький Михайло, Будій, Дейна, Береза, Шника.

З 29 березня 1931 року на загальних зборах села бібліотекарем було обрано – Недошитка Тому, касиром – Балабана Льва, господарем – Балабана Василя, а заступником обрано – Балабана Миколу та Івасечка Володимира.

До контрольної комісії входив голова – Григорій Гавришка та Івасечка і Недошитко як члени комісії.

На той час читальня «Просвіта» вела такі документи: книга членів, книга протоколів, загальних зборів, касову книгу, опис книжок у бібліотеці, опис майна в читальні та щоденник роботи читальні.

Читальня на цей час налічувала 117 членів, з яких 82- мужчини та 35 жінок. Хлопців до 18 років – 4, а дівчат – 13. Фонд бібліотека на цей період становив 193 екземпляри книг.

За архівними даними у 1931 році до місцевої школи прислали вчительку польку, яка організувала курс для дорослих неграмотних людей і почала польщити село. Щоб тому запобігти Гавришка і Івасечка відкрили курс для неграмотних при читальні. Заняття проходили щовечора крім неділі. З тими хто хотів ліквідувати свою неграмотність займалися Гавришка та Івасека. Незабаром польський курс неграмотних було ліквідовано, бо усі учасники перейшли до курсу при читальні. І тоді вчителька-полька зазнавши невдачі взялася до заснування Підвійськової польської організації «Стшелец». Але й тут їй не велося на самому початку, бо вся українська молодь, яку вона хотіла втягнути до цієї організації знехтувала всі її заклики і заходи

При читальні «Просвіта» існувало два гуртки: театральний та гуртк для молоді.

Театральний гурток налічував 19 членів. Його вів Івасечка Микола. Одяг та декорації виготовляли самі учасники. Цим гуртком було поставлено декілька вистав, однією із них була вистава «Розумний і дурень». Просвітяни проводили концерти до Шевченківських днів та інших свят. На концертах співали пісні, читали вірші.

Гурток для молоді налічував 29 членів, які займалися грою в шахи.

Історія церкви: У селі церква була невеличка деревяна, перевезена із Малого Ходачкова. Вона стояла на тому місці де зараз кам’яна.

Опис : C:\Users\BIBLIO~1\AppData\Local\Temp\FineReader11.00\media\image1.jpegУ післявоєнні роки село почало розвиватись дуже активно. У продовж 50-80 років у Константинівці з’явився: клуб, бібліотек, кіноустановка, фельдшерсько-акушерський пункт, ферма, крамниця та кам’яна церка.

Церква: Після знесення дерев’яної церкви на сільських зборах було вирішено зібрати пожертвування на будівництва нової кам’яної церкви. Будівництво церкви завершилося у 19 році. У 1990 році на Зелені Свята відбулося відкриття та посвячення кам’яної церкви. відправа тут відбувалася що третьої неділі.

Дзвіниця: У 1950 році біля церкви була побудована кам’яна дзвіниця, яка об лаштована трьома дзвонами.

Перші служителі церкви: Архівні записи стверджують, що першими парохами греко-католицької церкви с. Константинівка були отці: Крупський та Осадца Михайло. Пізніше парохом церкви був призначений Сліпчук Василь.

Клуб: У 19 році у селі з’явився клуб, завідувачем якого є Пиндус Олександра Михайлівна. Клуб – є цілющим джерелом, що живить сільську громаду духом українського національного патріотизму. Тут молодь бере активну участь у відзначенні таких свят як: Андрія, Миколая, цікаво проводять українські вечорниці та відзначають свято народження Ісуса Христа.

 

 

 

 

Опис : C:\Users\BIBLIO~1\AppData\Local\Temp\FineReader11.00\media\image4.jpeg

Бібліотека: На території клубу знаходиться бібліотека, яка є одним із культурно-освітніх центрів села.

Завідувачем бібліотеки є Вонсіська Іванна Орестівна.

Мета бібліотеки – це виховання дітей. Ознайомлення їх із народною творчістю сприяє духовному збагаченню, поглиблення знань українськи традицій та формуванню свідомого громадянина, інтелігента-патріота. Адже покликання бібліотеки – справедливо висвітлити героїчна минуло нашого багатостраждального народу, його невтомну боротьбу за свободу та незалежність.

Люди: Константинівці пишаються своїми односельцями. Лихоліття минулого закинуло багато наших земляків у пошуках кращої долі за межі нашого краю. Десятиліттями не було відомостей про їх долю. Нині можна вважати, що багато з них стали жертвами репресій. Лише тепер в року Незалежності, ми збираємо чисті зерна свого родоводу повертаємо забуті імена.

Так жителі села свято шанують пам’ять тих хто загинув у роки Другої Світової Війни, а саме:

1. Балабана Кароля Миколайовича 1915 року народження, який загинув у бою 15 вересня 1944 року. Похований у селі Звартава у Латвії.

2. Балабана Миколу Івановича 1915 року народження, який помер від ран 27 сіяна 1945 року. Похований у селі Домнова Калінінградської області (Росія).

3. Балабана Миколу Степановича 1900 року народження, який загинув у бою 12 жовтня 1944 року. Похований у селі Ажажі в Латвії.

4. Балабана Михайла Івановича 1919 року народження, який пропав безвісті у липні 1944 року.

5. Балабана Павла Петровича 1910 року народження, який загинув у бою 3 вересня 1944 року. Похований у селищі Ерлі в Латвії.

6. Балабана Степана Михайловича 1897 народження, який загинув у бою 12 березня 1945 року. Похований у селищі Корнєва Калінінградської області (Росія).

7. Березу Степана Дмитровича 1907 року народження який пропав безвісти 14 січня 1945 року.

8. Глинського Петра 1897 року народження, який загинув у бою 14 вересня 1944 року. Похований у місті Ірша у Латвії.

9. Дудара Михайла Степановича 1908 року народження, який загинув у бою 21 жовтня 1944 року. Похований у місті Нестеров Калінінградської області у Росії.

10. Єршова Івана Васильовича 1915 року народження, який пропав безвісти у лютому 1944 року.

11. Кащишин Михайло Михайлович 1903 року народження, який загинув у бою 9 жовтня 1944 року. Похований у селі Гута-Подгурна (Польща).

12. Лавус Роман Степанович 1921 року народження. Пропав безвісті у 1945 році.

13. Лавус Франку Федорович 1919 року народження. Пропав у травні 1045 року.

14. Лозінський Йосип Васильович 1908 року народження. Пропав безвісті у липні 1944 року.

15. Лозінський Федір Михайлович 1921 року народження загинув у бою 26 лютого 1945 року. Похований у селі Корнєєво Калінінградської області (Росія).

16. Штиха Микола Федорович 1921 року народження, який загинув у травні 1944 року. Похований у Старих Гречаних Хмельницької області.

 

 

Село моє.

Село моє – кровинка України

У світі найдорожчої землі

Душа моя завжди до тебе лине.

Несуть на крилах долю журавлі.

 

Село моє, овіяне роками

Ти знало все на довгому путі:

І піт і крав в перемішку з сльозами

Тобі здолати довелось в житті.

 

Село моє оспіване піснями,

У далеч літ несе свою красу.

Оновлене трудящими руками

Безмірно вірить у ясну зорю.